Тінь Сонця:Наша Мадонна

Замерзлі руки. Як той віск обличчя.

Згорблене тіло холодом окуте.

Старезні лахи зачорненні ніччю.

У сталь-кайдани ніженьки закуті.

В сивім волоссі - місяць лишився.

У цей полон він віддавсь добровільно,

І сяє лика навкруг ореолом.

Мадонна йде. Немов свята. Повільно.

Вона крокує гордою ходою.

Закута в горе. Згорбленая мати.

Куди іде, гонима бідою?

Хто смів в окови матір закувать?

Огорнута ранньою імлою.

В супроводі осіннього туману.

До Голгофи йде і гомонить з собою,

А голос впадає брязкотом кайданів.

Вона іде. Мов нежива. Сталева.

Немов душа із залізяччам злита.

Лиш видають її очей озера.

Ті очі матері слізьми налиті.

Гарячі ріки із них витікають.

Течуть по щоках. Омивають шию.

Гарячим пеком до грудей стікають.

Ті сльози матері - палко-жаркії.

Вуста її шепочуть щось до Бога.

У нього просять за свою дитину:

"Прости ж його. Не відає, що творить...

Прости! Помилуй мого сина..."