Рідне місто

Я з України, з Івано-франківська, може хто чув?

Колись називалося Станіславом.

Сто років тому тут був випадково письменник Франко,

є промисловість в нас: хімія, дошки, хліб, молоко.

Зліва Бистриця, справа Бистриця - купа води.

Але ні люди, ні риба не квапляться лізти туди.

Їде тролейбус набитий на Пасічну - виджу з вікна...

Це моє місто, маленьке і затишне - Галичина!

Кручені вулиці, липи з тополями та ялинки.

Сорочки вишивані, яйця мальовані і рушники.

Три автостанції, аеропорт, колійовий вокзал,

електростанція, клуб комунальників, водоканал.

Польська ратуша, і, кажуть, під нею - підземні ходи.

Але ніколи не мав я бажання пхатись туди.

Їде машина, а в кузові крадена тона вапна.

Це батьківщина, це моє місто - Галичина!

А це є найбільша і найбіліша з усіх білих хат.

Тут облрада, а трохи раніше сидів апарат.

Влада змінилась, та все залишилось - ті самі діди.

І, може, тому я їх ігнорую - не лізу туди.

А на Дністровській - базари, кіоски, торгові ряди.

Та грошей немає і я си не пхаю писком туди.

Всі щось купують, міняють, ґендлюють - людей, як пшона!

Ой, рідний краю, тебе я кохаю, Галичина!

Зліва Бистриця, справа Бистриця - купа води.

Польська ратуша, і, кажуть, під нею - підземні ходи.

Трохи наївна, трохи весела, а трохи - сумна...

Ой, рідний краю, тебе я кохаю, Галичина!