Гайдамаки:Листопад 2004

Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.

Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.

Свідомість їх не потрібна нікому й кохання приречене в світі тварин,

З якого постала Людина, на неї ти так не дивися, вона ще дитина!

Прийшов листопад і раптом ти зрозумів, що не маєш снів

З тих пір, як твоя крів отруєна ядом стріл.

Щоночі тіло твоє вмирає, душа тікає й проникає

За стіни багатоквартирних домів, у шоці від того, що діється з нами...

І знов забуває, куди вертає, фізичне тіло собі шукає

У світі тварин, потоці машин, поганих пісень, сумних очей,

Картин, від яких псується крів. А може, це просто прийшов листопад,

А ти ще не звик до природніх змін? А може, тебе вже нема?

Не треба спішити жити, раптом прокинутися й зрозуміти

Усе, що ся діє навколо, побачити в новому цвіті

Стільки ясних очей, красивих людей, пісень, що гукають жити

Наших дітей у майбутній день, обняти й благословити!..

Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.

Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.

Вони замовкають, поволі зникають, пісні забуваються, люди лишаються

В стінах багатоквартирних домів, з яких вже ніколи на Світ не

вертаються!